Верхньощелепна пазуха

Клінічна анатомія навколоносових пазух

Верхньощелепна пазуха

Навколоносові пазухи – це невеликі за об’ємом порожнини, які знаходяться у кістках лицевого черепа. Усі вони в нормі заповнені повітрям, яке проникає сюди з порожнини носа через вічка або канали.

Верхньощелепна, або гайморова, пазухапарна, є найбільшою серед навколоносових пазух і за своєю формою нагадує три- або чотиригранну піраміду. Її об’єм становить в середньо­му 8-10 мл, а іноді сягає 30 мл . Пазуха має 5 стінок: верхню, нижню, внутрішню, задню і передню.

Анатомія порожнини носа та навколоносових пазух: 1 – верхньощелепна пазуха; 2 – передні комірки решітчастої кістки; 3 – середні комірки решітчастої кістки; 4 – лобна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – вічко передніх комірок решітчастої кістки; 7 – середня носова раковина; 8 – вічко верхньощелепної пазухи; 9 – нижня носова раковина; 10 – перегородка носа; 11 – загальний носовий хід; 12 – нижній носовий хід; 13 – середній носовий хід; 14 – верхній носовий хід.

Верхня стінка гайморової пазухи є нижньою стінкою орбі­ти, через цю стінку можливе поширення інфекції з верхньощелепної пазухи на очницю та носослізні шляхи.

Нижня стінка пазухи утворена твердим піднебінням, в її передньо-зовнішніх відділах в просвіт пазухи можуть виступати корінці 4-7 верхніх зубів, запалення яких часто спричиняє захво­рювання пазухи.

Задня стінка пазу­хи відповідає верхньощелепному горбові, що відділяє пазуху від крилопіднебінної ямки. Передня, або лицева, стінка пазухи утворює передню стінку верхньої щелепи. На передній стінці знаходиться вдавлення – собача ямка, вище якої відкривається канал, де про­ходить друга гілка трійчастого нерва.

Внутріш­ня стінка верхньощелепної пазухи відповідає рівню нижнього і середнього носових ходів. У своїх нижніх відділах ця стінка товста, а вгорі – на рівні середнього носового ходу – тоншає і в певних ділянках може складатись лише з двох шарів слизової обо­лонки.

На цій стінці знаходиться вічко (діаметр отвору – приблизно 3-5 мм), через яке верхньощелепна пазуха сполучається із середнім носовим ходом порожнини носа. Внутріш­ня стінка пазухи під нижньою носовою раковиною (нижній носовий хід) є місцем її проколу, що застосовується для діагностики та лікування захворювань пазухи.

Ця стінка межує також з кістковими комірками решітчас­того лабіринту, звідки запальний процес може переходити на верхньощелепну пазуху.

Лобна пазуха парна, міститься в товщі луски лобної кістки. У ній розрізняють передню, задню, внутрішню і нижню стінки. Середній об’єм пазухи складає 5 мл. Досить часто обидві пазухи (ліва і права) в однієї людини розвинені нерівно­мірно. Іноді немає однієї або навіть обох лобних пазух.

Вивідний протік цієї пазухи – лобно-носовий канал– відкривається у середній носовий хід, має довжину 12-16 мм та є досить вузьким і покрученим. Такі особливості будови лобно-носового каналу зумовлюють утруднений відтік ексудату з пазухи, що сприяє розвитку запальних процесів.

Решітчастий лабіринт скла­дається (з кожного боку) з 3-10 невеликих кісткових комірок (клітин), що можуть мати різну величину. Їх поділяють на три групи: передні, серед­ні й задні. Передні та середні комірки решітчастого лабіринту відкриваються у середній носовий хід, а задні – у верхній.

Основна (клиноподібна) пазуха парна, міститься в тілі основної (клиноподібної) кістки. У цій пазусі розріз­няють верхню, нижню, перед­ню, задню, внутрішню і зовнішню стінки. У передній стінці знаходиться отвір – вічко, яким основна пазуха відкривається у верхній носовий хід.

Фізіологічне зна­чення навколоносових пазух полягає в тому, що вони:

1. Є резонаторами голосу.

2. Відіграють амортизаційну роль (під час удару в обличчя вони послаблюють удар).

3. Полегшують вагу лицевого черепа.

Фізіологія носа

Ніс виконує дихальну, захисну, резонаторну і нюхову функції.

Дихальна функція носа полягає в проведенні повітря в напрямку нижніх дихальних шляхів. При звичайному носовому диханні через порожнину носа під час одного вдиху чи видиху проходить приблизно 500 мл повітря. Враховуючи те, що в нормі людина робить 16-18 дихальних рухів за хвилину, через ніс за цей час проходить 8-9 л повітря.

Захисна функція носа полягає в зігріванні, зволо­женні, знепиленні й знезаражуванні повітря, нейтралізації шкідливих газоподібних речовин, а також у видаленні сторонніх тіл за допомогою рефлекторних актів чхання, кашлю та сльозотечі.

Під час вдиху повітря “стикається” з нижньою носовою раковиною, завихрюється і проходить через загальний та середній носові ходи до носоглотки.

При завихренні пил та бактерії, що містяться в повітрі краще, контактують із слизовою оболонкою, прилипають до носового слизу й осідають на стінках порожнини носа.

Слиз, що виділяється залозами слизової оболонки носа, зволожує повітря, має бактерицидну дію та може нейтралізувати дим і шкідливі хімічні речовини. Частинки пилу, що осіли на стінках порожнини носа, пере­носяться миготливим епітелієм до носо­глотки, а потім випльовуються або проковтуються.

Добре кровопостачання слизової оболонки носа, завихрення повітря при проходженні через носову порожнину сприяють його зігріванню та зволоженню.

Тому повітря, яке потрапляє в леге­ні, просуваючись через порожнину носа, зігрівається, зволожується та значною мірою очищається від пилу і бактерій.

При диханні ротом усі ці шкідливості не усуваються і непідготовлене повітря безпосередньо потрапляє у глотку, гортань і нижні дихальні шляхи, викликаючи в них різноманітні патологічні зміни. Таким чином, носове дихання є фізіологічним і тому має великі переваги перед ротовим.

Порожнини носа та навколоносових пазух є резонаторами голосу. Завдяки цій функції голос людини набуває гучності та тембру (забарвлення), а з розвитком патологіч­них станів порожнини носа чи пазух – змінюється.

При відсутності або порушенні носового дихання голос втрачає свою гучність та набуває глухуватого, носового відтінку – стає гугнявим. Таке явище має назву закритої гугнявості.

Якщо у хворого внаслідок патологічного проце­су виникає параліч м’якого піднебіння, то під час розмови носо­глотка постійно залишається відкритою, тому звуки теж набувають носового відтінку. Цей стан носить назву відкритої гугнявості.

Нюхова функція забезпечується тим, що, проходячи разом з повітрям через нюхову зону, пахучі речовини подразнюють рецептори нюхового аналіза­тора. Це викликає у людини нюхові відчуття.

Роль нюху полягає не тільки в контролі якості тих речовин, які надходять з повітрям у дихальні шляхи, але й у визначенні, нарівні зі смаком, якості їжі, що надходить у травний тракт.

Крім того, нюх має велике значення для рефлекторного виділення травних соків.

Просмотров 400 Эта страница нарушает авторские права

Источник: https://allrefrs.ru/3-13860.html

Клінічна анатомія верхньощелепної пазухи

Верхньощелепна пазуха

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Верхньощелепна пазуха (гайморова) є найбільшою. Вона має вигляд неправильної чотирикутної піраміди. На передній стінці є заглиблення – собача ямка. Тут кістка найтонша. Медіальна стінка межує з нижнім та середнім носовими ходами, в її передньому відділі проходить носослізний канал.

Отвір пазухи розташований під орбітальним краєм, у найвищому місці пазухи позаду від виступу носослізного каналу. Порушення функціонування цього отвору створює умови для скупчення виділень із пазухи, що сприяє розвитку в ній запального процесу. Верхня стінка пазухи є і нижньою стінкою орбіти. Вона найтонша.

У ній проходить канал нижньоочного нерва та однойменних судин. Інколи тут зустрічаються дегісценції, прикриті лише слизовою оболонкою. Стоншена стінка поряд із дефектами в ній може сприяти поширенню запального процесу на вміст орбіти та змушувати дотримуватись обережності під час операції. Нижньою стінкою є альвеолярний відросток верхньощелепної кістки.

У більшості випадків дно пазухи лежить нижче від дна носової порожнини, що сприяє тісному співвідношенню зубів з пазухою. Найближче до дна пазухи міститься 2-й премоляр та 1-й моляр. Задня стінка представлена верхньощелепним горбком, за яким розміщені верхньощелепний нерв, крилопіднебінний вузол, внутрішня щелепна артерія, крилопіднебінне венозне сплетення.

Верхньощелепна пазуха перебуває в тісному контакті з решітчастим лабіринтом, з яким має загальну стінку.

Вторинні ангіни.

Моноцитарна ангіна. Згідно з вірусною теорією збудником є особливий лімфотропний вірус, супутником якого є бактерії лістерели. Зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом, вхідними воротами є слизова оболонка носової порожнини та порожнини горла.

Для хвороби характерна лихоманка, ангіна, збільшення всіх лімфовузлів, печінки, селезінки, виражений лімфоцитоз із різким збільшенням відсотка моноцитів.

Мононуклеоз починається з продромального періоду упродовж одного-двох днів, який характеризується загальною слабкістю, субфебрильною температурою тіла. Згодом температура досягає 39-40 °С і триває у деяких хворих до 3 тиж. На 2-3-й день захворювання збільшуються лімфовузли. Вони щільні, неболючі під час пальпації. Одночасно збільшуються печінка та селезінка.

Характерні зміни виявляються під час дослідження крові. Лейкоцитоз досягає 12-14*109/л, кількість моноцитів досягає 60-70%, з'являються їх перехідні форми. ШОЕ збільшена до 20-30 мм/год.

Спочатку зміни в горлі мають вигляд, як за катаральної ангіни, а згодом з'являються окремі нальоти на поверхні мигдаликів біло-жовтуватого кольору, які можуть вкривати весь мигдалик, легко знімаються. Через 1 тиж нальоти сходять, але через декілька днів можуть з'явитися знову. Тривалість захворювання – 4-6 тиж. У більшості хворих прогноз сприятливий, захворювання закінчується одужанням.

Лікування. Призначають антибіотики для профілактики вторинної інфекції, дезінфікуючі полоскання. У разі затяжного перебігу – кортикостероїди.

Агранулоцитарна ангіна. Спостерігається у хворих на агранулоцитоз горлово-ротової форми.

Агранулоцитоз не є самостійною нозологічною одиницею, а особливою реакцією гемопоезу на різні подразнення інфекційної, токсичної, променевої та іншої природи.

Цей стан розвивається у хворих на гостру та хронічну променеву хворобу і може спостерігатися в осіб зі злоякісними новоутвореннями, котрі отримують променеву терапію.

Захворювання починається гостро, з підвищення температури тіла до 40°С, температурна крива носить гектичний характер. Хворі скаржаться на біль у горлі, неприємний запах із рота. Оглядаючи хворого, виявляють шкірні покриви сірого кольору, обличчя Гіппократа, склери жовтуваті.

Через декілька днів на шкірі з'являються ділянки крововиливів. Язик обкладений, сухий. На піднебінних мигдаликах, стінках горла, яснах виявляють некротичні ділянки брудно-сірого кольору, після їх відторгнення з'являються виразки.

Під час дослідження крові кількість лейкоцитів зменшується до 1-0,5*109/л, переважають лімфоцити і моноцити.

Діагностика грунтується на підставі септичного стану та характеру змін на гемограмі.

Лікування. Призначають антибіотики широкого спектра дії. Виключають препарати, які пригнічують гемопоез: амідопірин, сульфаніламіди тощо.

Внутрішньовенно уводять тромболейкоцитарну суміш.

Для стимуляції гемопоезу застосовують per os тезан – по 0,01-0,02 г тричі на день, пентаксил по 0,2-0,3 г тричі на день, метацил по 0,5 г тричі на день, аскорбінову кислоту, ціанокобаламін.

Ангіна у хворих на лейкоз. У перші дні гострого лейкозу спостерігається гіперемія та збільшення піднебінних мигдаликів, тобто картина катаральної ангіни.

У наступні дні можуть з'явитися прояви геморагічного, виразково-некротичного та гангренозного ураження мигдаликів, які можуть перейти на ясна та інші ділянки слизової оболонки.

Поряд з ангіною у хворих проявляються симптоми гострого чи хронічного лейкозу.

Проводять лікування лейкозу та симптоматичну терапію ангіни.

Хронічний стеноз гортані.

Стеноз гортані – це звуження просвіту гортані, яке веде до утруднення дихання. Стеноз гортані, не є самостійною нозологічною одиницею. Цей стан може бути симптомом найрізноманітніших захворювань.

Стеноз гортані може бути гострим та хронічним. Хронічний стеноз розвивається протягом тижнів, місяців або років. З урахуванням часового чинника, протягом якого розвивається стеноз гортані, можна говорити про блискавичний, гострий, підгострий та хронічний стеноз.

Найчастішими причинами хронічного стенозу гортані є доброякісні та злоякісні пухлини гортані, інфекційні гранульоми – гумозний сифіліс, туберкульоз, склерома; рубцеві зміни як наслідок перенесеного хондроперихондриту гортані, опіків, травматичних ушкоджень, вогнепальних поранень; позагортанні процеси, що ведуть до паралічу обох нижньогортанних нервів; природжені та набуті мембрани та кісти гортані.

Білет 20

Лабіринтит.

Лабіринтит – запальне захворювання внутрішнього вуха. Хвороба розвивається внаслідок проникнення інфекційного агента у внутрішнє вухо. Клінічно захворювання характеризується розвитком периферичного кохлеовестибулярного синдрому, тобто симптомами одночасного ураження периферичних рецепторів слухового та вестибулярного аналізаторів.

Етіологія. Безпосередньою причиною лабіринтиту є вірусна або бактеріальна флора. За етіологічним чинником розрізняють неспецифічний та специфічний лабіринтит.

Патологічна анатомія. Розрізняють серозний, некротичний і гнійний лабіринтит.

У хворих із серозним лабіринтитом розвивається ендолімфатичний набряк, із гнійним – некроз перетинчастих утворень внутрішнього вуха з ушкодженням нервових елементів. Некротичний лабіринтит характеризується некрозом як м'яких тканин, так і кісткових стінок лабіринту. Процес завершується склерозом останнього.

Патогенез. Залежно від шляху поширення інфекції у внутрішнє вухо розрізняють тимпаногенний, менінгогенний, гематогенний і травматичний лабіринтит.

У разі тимпаногенного лабіринтиту інфекція потрапляє в лабіринт із порожнин середнього вуха. Це найбільш поширена форма лабіринтиту. Інфекція у внутрішнє вухо проникає внаслідок руйнування кісткової стінки лабіринту або через вікно завитки і присінка.

Менінгогенний лабірингит виникає переважно у хворих з епідемічним менінгітом і спричиняється інфекцією, що потрапляє із субарахноїдального простору преформуючим шляхом – внутрішнім слуховим ходом та перилімфатичним простором. Цей лабіринтит іноді виникає у хворих на туберкульозний, рідше грипозний, скарлатинозний, коровий та тифозний менінгіт. Менінгогенний лабіринтит найчастіше буває гнійний, зрідка серозний і звичайно ушкоджує обидва вуха.

Гематогенний лабіринтит розвивається внаслідок проникнення інфекції в лабіринт гематогенним шляхом. Це трапляється у хворих із загальними інфекційними захворюваннями переважно вірусної етіології – грип, епідемічний паротит.

Травматичний лабіринтит розвивається внаслідок порушення цілості кісткового та перетинчастого лабіринту.

Запальний процес може поширюватись на весь лабіринт або охоплювати тільки його частину. У зв'язку з цим розрізняють дифузний та обмежений лабіринтит.

Обмежений лабіринтит зустрічається у хворих на хронічний гнійний епітимпаніт, ускладнений карієсом та холестеатомою.

Кісткова капсула лабіринту, найчастіше зовнішнього півколового каналу, руйнується з утворенням нориці, яка доходить до внутрішньої стінки капсули – ендосту.

Тут у відповідь на запалення утворюється грануляційний вал, який перешкоджає подальшому проникненню інфекції. Такий лабіринтит має хронічний перебіг і в разі прогресування запального процесу може перейти в дифузний.

Клініка. За перебігом розрізняють гострий та хронічний лабіринтит.

Гострий лабіринтит (серозний чи гнійний) проявляється раптовим розвитком симптомів порушення функції внутрішнього вуха: запамороченням, яке супроводжується нудотою та блюванням, порушенням рівноваги, шумом у вусі та погіршенням слуху. У хворих із серозним лабіринтитом симптоми поступово, протягом 2-3 тиж, зникають, а функції внутрішнього вуха частково або повністю відновлюються. Для гнійного лабіринтиту характерне стійке випадіння функцій на боці ураження.

Хронічний лабіринтит характеризується поступовим розвитком порушень функцій внутрішнього вуха, наявністю фістульного симптому.

Обмежений лабіринтит проявляється періодичним запамороченням, яке супроводжується нудотою та блюванням, порушенням рівноваги та появою спонтанного ністагму, який спрямований у бік хворого вуха. Якщо хронічне гнійне вогнище у вусі своєчасно не елімінується, то обмежений лабіринтит може перейти в дифузний.

Гострий дифузний серозний лабіринтит може розвиватись за умови гострого серозного отиту чи загострення хронічного гнійного середнього отиту. Збудник чи токсини проникають через сполучнотканинні утворення вікон присінка та завитки. Характерним для серозного лабіринтиту є повне або часткове відновлення функцій внутрішнього вуха після ліквідації запального процесу.

Гострий дифузний гнійний лабіринтит є дуже важкою за перебігом та наслідками формою лабіринтиту, оскільки він завжди закінчується повною втратою слуху та вестибулярної функції на боці ушкодження.

Некротичний лабіринтит спостерігається переважно у хворих на скарлатинозний та туберкульозний отит, іноді кір. З появою антибіотиків некротичний отит та лабіринтит зустрічаються дуже рідко.

Лікування. Призначають ліжковий режим, антибіотики, сульфаніламіди, дегідратаційні засоби. За наявності гострого дифузного серозного лабіринтиту, який розвивається внаслідок гострого гнійного середнього отиту, можна обмежитися консервативним лікуванням. У разі затяжного перебігу захворювання і особливо за появи симптомів мастоїдиту показана антромастоїдотомія.

У хворих на лабіринтит, який розвивається в разі хронічного гнійного отиту, як правило, проводять санаційну операцію на середньому вусі. У разі некротичного лабіринтиту показана операція на вусі з втручанням у ділянці лабіринту.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Дата добавления: 2016-07-29; просмотров: 334 | Нарушение авторских прав

Рекомендуемый контект:

Похожая информация:

Поиск на сайте:

Источник: https://lektsii.org/6-38612.html

Киста в верхнечелюстной пазухе: какая бывает, как и почему развивается, способы удаления

Верхньощелепна пазуха

Дыхание человека – жизненно необходимая функция организма. Важная роль в осуществлении процесса отводится носовой полости и околоносовым придаточным пазухам – синусам. Именно в них вдыхаемый воздух проходит очищение, там он увлажняется и согревается.

В связи с этим нарушения в работе пазух отражаются на полноценном процессе дыхания, а также на функционировании всех систем и органов организма.
Одной из основных причин проблем с носовым дыханием являются кисты околоносовых синусов.

Киста верхнечелюстной пазухи поражает человека чаще других. Она представляет собой мягкое новообразование с жидкостью внутри, двухслойной стенкой эпителия с железами, которые производят слизь.

Эти кисты могут долгое время не проявляться симптоматикой, поэтому становятся случайным диагнозом при проведении профилактических осмотров или обследований, касающихся других заболеваний.

Разновидности челюстных кист

По причинам верхняя челюстная киста бывает:

  • Ретенционной – возникает при закупорке выводящих протоков желез в слизистой.
  • Одонтогенной – развивается из-за патологического влияния стоматологических проблем.

По механизму образования и расположению одонтогенных и ретенционных образований они классифицируются на 2 вида:

  • Истинная – ее оболочка состоит из эпителиальных клеток, которые производят слизь. Данное нарушение появляется по причине анатомических проблем в носовых пазухах или из-за хронических поражений носоглотки.
  • Ложная или псевдокиста – в ее составе отсутствуют эпителиальные клетки. Такие образования связаны со стоматологическими нарушениями, неправильным анатомическим строением челюсти, болезнями зубов или с ошибками в лечении со стороны стоматолога.

Также киста бывает единичной и множественной, левая и правая сторона расположения не влияет на симптомы новообразования. По МКБ 10 заболевание относится к заболеваниям носа и синусов и имеет код J34.1.

Причины и формы развития патологии

Киста левой верхнечелюстной пазухи или правой – доброкачественное новообразование. Оно образуется чаще всего под влиянием закупорки протоков в слизистых оболочках.

Итак, опухоль верхнечелюстной пазухи формируется под влиянием таких причин:

  • Процесс воспаления в носоглотке или гайморовой пазухе. Киста часто становится осложнением насморка или гайморита.
  • Заболевания зубов, тканей верхней челюсти. Формированию одонтогенной кисты в верхнечелюстной пазухе больше всего способствует пульпит и кариес.
  • Анатомические нарушения строения носа.
  • Деформация костной ткани черепа.
  • Аллергии и слишком долгое время нахождения аллергена в области пазух носа.
  • Полипы.
  • Частые ОРВИ.
  • Генетическая предрасположенность.
  • Травмы.

Симптоматика

Обычно нарушение не провоцирует симптомов и диагностируется случайно. По мере прогрессирования разрастания кисты в верхнечелюстной пазухе развиваются признаки. Они являются более выраженными, когда просвет в пазухе полностью перекрывается.

  • При разрастании значительно осложняется носовое дыхание.
  • Выделения из носа приобретают желтый оттенок при разрыве образования.
  • Головная боль, она локализуется в лобной доле, висках или в затылке. Боли бывают постоянными и могут становиться сильнее при перепадах температуры окружающей среды.
  • Головокружение, повышенная нервозность, ухудшение трудоспособности человека.
  • Ухудшение сна, памяти, аппетита.
  • Боль гайморовых пазух, которая становится намного сильнее при скачках давления, к примеру, при погружении под воду.

Все указанные симптомы говорят о рисках кисты в ВЧП и требуют срочной врачебной помощи. В пораженном месте при пальпации врач выявляет характерный хруст. На рентгенографическом снимке новообразование видно затемнением округлой формы на светлой пазухе.

Иногда новообразование способно влиять на остроту зрения. Иногда других симптомов, кроме зрительных, не развивается.

Диагностика

Диагностика помогает на основании изучения врачом анамнеза и реализации инструментальной диагностики выявить отклонение. Итак, наличие образования подтверждается следующими способами:

  • Рентгенография придаточных пазух. На снимке киста круглая, затемненная. Проводится также рентгенография с контрастом, которая диагностирует выпячивание даже маленького размера.
  • Диагностическая пункция. Когда при проколе врач получает жидкость оранжевого оттенка, то это подтверждает наличие кисты. Но метод не слишком точный, так как доктор попадает в кисту только при ее крупном размере и расположении по траектории прокола.
  • Компьютерная томография – это наиболее достоверный способ диагностики, который помогает выявить внутреннее строение кистозного новообразования.
  • Диагностическая синусоскопия – когда в полость через выводное соустье или специальное отверстие вводится эндоскоп. Он дает возможность детального изучения патологии, проведения биопсии и лечения.

Реализация терапевтических мероприятий

Основным способом терапии челюстной кисты слева и справа является операция. Способы консервативного лечения посредством физиотерапевтических процедур обычно не приносят результатов.
Оперативное вмешательство реализуется двумя основными методами:

При классической операции после введения анестезии делается надрез в зоне верхней челюсти, чтобы врач могу получить доступ к пораженной пазухе.

После иссечения костной стенки реализуется ревизия полости и удаление новообразования. Костный дефект, формирующийся после операции, с течением времени рубцуется.

Достоинствами классической операции являются простота и небольшая затратность. К недостаткам относятся:

  • нефизиологичный доступ;
  • необходимость долгого послеоперационного восстановления в стационаре;
  • у части пациентов могут отмечаться болевые ощущения в месте иссечения, а также развиваться рецидивы гайморита.

Эндоскопическая операция отличается минимальным количеством противопоказаний и максимально щадящей техникой. Врач реализует манипуляции посредством физиологичного эндоскопического доступа в синус посредством современных оптоволоконных приборов. Главные достоинства эндоскопии следующие:

  • нетравматичность;
  • минимальное количество осложнений и рисков;
  • отсутствие необходимости проводить общую анестезию.

Пациенту разрешается отправиться домой уже в первый день после удаления кистозного образования. Уже дома больной должен выполнять все рекомендации врача по реабилитации. Еще один метод удаления – лазерный, он полностью исключает опасность инфицирования, не провоцирует болевых ощущений. Восстановление после воздействия лазеров реализуется в короткие сроки. Основной недостаток – это большая цена.

Несмотря на доброкачественный характер верхнечелюстной кисты при отсутствии возможности своевременной диагностики могут развиваться осложнения. Предотвратить их можно с помощью тщательного медицинского обследования после развития головной боли неустановленной причины.

Подготовка и организация операции

При показаниях к операции по удалению кисты проводится тщательная подготовка. Хирургическое вмешательство потребуется при дискомфорте в носу. Как правило, маленькие кисты не удаляют хирургическим способом. Размер кисты, подлежащей удалению, устанавливается доктором. Доброкачественная киста может вырасти большой и доставлять много неудобств.

Хирургические манипуляции потребуются, когда диаметр новообразования больше 1 см, она перекрывает кислород и осложняет дыхание. Тогда обязательно проводится операция, так как дыхание во сне может резко остановиться.

Опасными осложнениями отсутствия операции при большой кисте являются: менингит, энцефалит, тромбоз.

Осложнения могут затрагивать зрительные анализаторы и глазницу.

Эндоскопия

Безопасный современный способ оперативного вмешательства. Этот вариант самый щадящий, для реализации нужна оптико-волоконная техника. Механически кость не повреждается, врач контролирует ситуацию во время операции при помощи оборудования. Данный способ назначается большинству пациентов с кистой в верхнечелюстной пазухе. Длятся манипуляции недолго, не провоцируют осложнений.

Киста правой верхнечелюстной пазухи или левой удаляется через устье носа, занимает это до 40 минут. Пазуха не повреждается, общее время восстановление не дольше 1 недели. В зависимости от состояния пациента реабилитация проводится в стационаре или в домашних условиях. Спустя 7 дней больному разрешено вернуться к его работе и привычному образу жизни.

Важно продолжать соблюдать правила, установленные врачом.

Операция по Денкеру

При манипуляциях происходит вскрытие стенки пазухи, делается разрез над верхней губой. Обязательно предварительно проводится наркоз.
Хирург проводит удаление при помощи специальных инструментов.

Этот метод реализуется, когда киста располагается на передней стенке пазухи. После завершения операции врач назначает прием медикаментов для подавления патогенных микроорганизмов и восстановления правильной структуры слизистой носа.

Прием препаратов поможет быстрее восстановиться и поддержать функционирование носовых ходов.

Народные методы

Если киста не провоцирует патологической симптоматики, то лечение может не проводиться. Для предотвращения осложнений можно воспользоваться рецептами народной медицины. Например, уменьшить образование помогает сок алоэ.

Его капают в каждую ноздрю по 3 капли. Ещё одним действенным способом является сок листьев золотого уса. С утра и перед сном вечером требуется капать его по 2 капли в каждую ноздрю.

Как правило, курс терапии народными средствами проводится в течение недели, делая перерыв 2 месяца.

Меры профилактики и осложнения

Киста верхнечелюстной пазухи – доброкачественное заболевание. Но при большом размере развиваются сильные головные боли, терпеть которые невозможно. Также к осложнениям кисты относятся:

  • Хронические формы ринита.
  • Фронтит или гайморит хронического течения.
  • Разрывы кисты.
  • Нарушение работы органов зрения: абсцесс, флегмона, тромбоз синуса.

Когда киста гнойная, ее последствия могут затрагивать головной мозг. Гной, который попадает в него, провоцирует менингит, энцефалит или абсцесс. Для предупреждения появления кисты требуется соблюдать правила профилактики. В первую очередь они заключаются в своевременном лечении стоматологических проблем.

При бессимптомном лечении киста может несколько лет не увеличиваться в размерах, встречаются ситуации, когда она самостоятельно рассасывается. Но в такой ситуации человек должен находиться под контролем доктора, а при ухудшении динамики реализуется операция.

Еще больше полезных статей о ЛОР заболеваниях можете найти на сайтеhttps://lor-uhogorlonos.ru/

Источник: https://zen.yandex.ru/media/id/59f9a0235a104fe1e0d6eaf6/5af9512fdd2484e783e3fdf8

Верхньощелепна пазуха – будова, функції, захворювання

Верхньощелепна пазуха

Найбільша придаткових пазуха носа – верхньощелепна або, як її ще називають, гайморова. Своє найменування вона отримала завдяки особливому розташуванню: дана порожнину заповнює практично все тіло верхньої щелепи. Форма і об'єм гайморових пазух різняться в залежності від віку та індивідуальних особливостей людини.

Будова верхньощелепної пазухи
Верхньощелепні пазухи носа з'являються раніше інших придаткових порожнин. У новонароджених малюків вони являють собою ямки невеликих розмірів. Повністю розвиваються гайморові пазухи до періоду статевого дозрівання. Однак максимального розміру вони досягають в старечому віці, оскільки в цей час іноді відбувається розсмоктування кісткової тканини.

З носовою порожниною верхнечелюстние пазухи повідомляються за допомогою соустья – вузького з'єднує каналу. У нормальному стані вони заповнені повітрям, тобто пневматізірованний.

Зсередини дані виїмки вистелені досить тонкої слизовою оболонкою, яка вкрай бідна нервовими закінченнями і кровоносними судинами.

Саме тому часто захворювання гайморових порожнин тривалий час протікають безсимптомно.

Розрізняють верхню, нижню, внутрішню, передню і задню стінки верхнечелюстнойпазухі. Кожна з них має свої особливості, знання яких дозволяє розуміти, як і чому виникає запальний процес.

А це означає, що у пацієнта з'являється можливість своєчасно запідозрити проблеми в навколоносових пазухах та інших близько до них розташованих органах, а також правильно провести профілактику захворювання.

https://www.youtube.com/watch?v=aHGfgFYho6s

Верхня і нижня стінкиВерхня стінка гайморової пазухи має товщину 0,7-1,2 мм. Вона межує з очницею, тому запальний процес в верхньощелепної порожнини нерідко негативно впливає на зір і на очі в цілому.

Причому наслідки можуть бути виявитися непередбачуваними.

Нижня стінка досить тонка.

Іноді на деяких ділянках кістки вона зовсім відсутня, а проходять тут судини і нервові закінчення відокремлюються від слизової оболонки додаткової пазухи лише окістям.

Подібні умови сприяють розвитку одонтогенного гаймориту – запального процесу, що виникає через ураження зубів, коріння яких прилягають до верхньощелепної порожнини або проникають в неї.
внутрішня стінка

Внутрішня, або медіальна, стінка межує із середнім і нижнім носовими ходами. У першому випадку суміжна зона суцільна, але досить тонка. Через неї досить легко зробити пункцію верхньощелепної пазухи.

Стінка, яка прилягає до нижнього носовому ходу, на значному протязі має перетинчасті будову. Разом з тим тут розташовується отвір, крізь яке відбувається повідомлення гайморової пазухи і носової порожнини.При його закупорюванні починає формуватися запальний процес.

Саме тому навіть звичайний нежить необхідно своєчасно лікувати.

Як права, так і ліва верхнечелюстная пазуха може мати соустье довжиною до 1см. Через його розташування у верхньому відділі і відносної вузькості, гайморит часом набуває хронічного характеру.

Адже відтік вмісту порожнин значно утруднений.

Передня і задня стінкиПередня, або лицьова, стінка гайморової пазухи вважається самою товстою. Її прикривають м'які тканини щоки, і вона доступна для пальпації. По центру передньої стінки розташовується особливе поглиблення – Кликова ямка, на яку орієнтуються при розтині нижньощелеповий порожнини.

Дана западина може бути різної глибини. Причому у випадку, коли вона має досить великі розміри, при пункції гайморової пазухи з боку нижнього носового ходу голка може навіть проникнути в очну ямку або в м'які тканини щоки.

Це нерідко призводить до гнійних ускладнень, тому важливо, щоб подібну процедуру проводив досвідчений фахівець.

Задня стінка гайморової порожнини відповідає Верхньощелепна бугра. Тильною поверхнею вона звернена в крилонебную ямку, де розташовується специфічне венозне сплетіння. Тому при запаленні придаткових пазух існує ризик зараження крові.

Функції верхньощелепної пазухиВерхньощелепні пазухи виконують кілька призначень. Основними серед них вважаються наступні функції:• формування носового дихання. Перш ніж повітря потрапляє в організм, він проходить очищення, зволожується і зігрівається.

Саме ці завдання реалізують додаткові пазухи;• утворення резонансу при створенні голосу. Завдяки навколоносових порожнинах виробляється індивідуальний тембр і звучність;

• становлення нюху.

Особлива поверхню верхньощелепних пазух бере участь у розпізнаванні запахів.

Крім цього, миготливий епітелій гайморових порожнин виконує очисну функцію. Це стає можливим завдяки наявності специфічних війок, що рухаються в напрямку співустя.

Захворювання верхньощелепних пазух

Приватне назву запалення верхньощелепних пазух – гайморит. Термін, узагальнюючий поразку навколоносових порожнин – синусит. Його зазвичай використовують до встановлення точного діагнозу.

Дане формулювання вказує на локалізацію запального процесу – додаткові пазухи або по-іншому, синуси.

Залежно від зосередження захворювання виділяють кілька різновидів гаймориту:• правобічний, коли уражена тільки права верхньощелепна пазуха;• лівобічний, якщо запалення протікає в лівій навколоносовій порожнини;

• двосторонній. Мається на увазі інфікування обох областей.

За певних обставин запалення навіть видно на фото: верхньощелепна пазуха в разі поразки має виражену припухлість. Даний симптом вимагає негайного відвідування кваліфікованого лікаря та прийняття рекомендованих фахівцем заходів. Хоча навіть за відсутності візуальних ознак необхідно своєчасно лікувати гайморит. В іншому випадку існує ризик розвитку ускладнень.

Источник: http://momandkids.net.ua/ze-zikavo/1837-verxnechelepna-payza.html

З чим не межує верхньощелепна пазуха?

Верхньощелепна пазуха

A. очницею

B. *порожниною середнього вуха

C. крилопіднебінною ямкою

D. порожниною носа

E. ротовою порожниною

Вкажіть назву, що не відноситься до стінок лобної пазухи?

A. нижню

B. передню

C. задню

D. серединну

E. *верхню

Із системи яких артерій отримують кров піднебінні мигдалики?

A. *зовнішньої сонної артерії

B. внутрішньої сонної артерії

C. зовнішньої сонної артерії, внутрішньої сонної артерії

D. тонзилярної артерії

E. внутрішньої носоглоткової артерії

Які лімфатичні вузли є регіонарними для піднебінних мигдаликів?

A. підщелепні

B. *защелепні, глибокі шийні

C. привушні

D. підщелепні, потиличні

E. всі вище перераховані

Куди продовжується заглотковий простір?

A. носоглотка

B. переднє середостіння

C. латеральні кишені середостіння

D. *заднє середостіння

E. паратонзилярний простір

Які методи ендоскопічного дослідження не передбачають дослідження глотки?

A. орофарингоскопія

B. задня риноскопія

C. непряма ларингоскопія

D. *езофагоскопія

E. гіпофарингоскопія

Вкажіть через які мозкові венозні синуси генералізується інфекція з порожнини носа і приносових пазух?

A. поперековий синус ;

B. сигмоподібний синус;

C. *печеристий синус;

D. верхній та нижній кам'янисті синуси;

E. вени орбіти.

Вкажіть найбільш характерний симптом для хронічного алергічного риносинуїту?

A. періодичні носові кровотечі;

B. атрофія слизової оболонки носових раковин;

C. накопичення кірок в порожнині носа;

D. підвищення температури тіла;

E. *еозинофілія носових виділень.

Назвіть типи операцій, що виконуються на перегородці носа?

A. підслизова, радикальна;

B. передня, середня, задня;

C. за Кіліаном, за Воячеком, за Мікулічем, за Пироговим;

D. верхня, нижня резекція перегородки;

E. *радикальні, консервативні .

Вкажіть характерні симптоми для риногенного гнійного менінгіту?

A. інтенсивний головний біль, нудота, блювання, ригидність потиличних м'язів, закладеність носа, гнійні виділення з носа, виражений застій на очному дні;

B. інтенсивний головний біль, нудота, блювання, ригидність потиличних м'язів, позитивний симптом Керніга;

C. інтенсивний головний біль, ригидність потиличних м'язів, позитивний симптоми Брудзинського;

D. *інтенсивний головний біль, нудота, блювання, ригидність потиличних м'язів, позитивні симптоми Керніга, Брудзинського;

E. виражений застій на очному дні.

Вкажіть зміни ліквору найбільш характерні для риногенного гнійного менінгіту?

A. лімфоцитарний зсув у лікворі

B. підвищення тиску ліквору, помутніння ліквору, збільшення кількості лейкоцитів, позитивні реакції Панді та Борде-Жангу;

C. *підвищення тиску ліквору, помутніння ліквору, збільшення кількості лейкоцитів, позитивні реакції Панді та Нонне-Апельта;

D. підвищення тиску ліквору, помутніння ліквору, збільшення кількості лімфоцитів, позитивні реакції Борде-Жангу та Відаля;

E. помутніння ліквору, зменшення кількості лейкоцитів.

Вкажіть фізіологічне значення навколоносових пазух?

A. формують лицевий скелет, полегшують вагу лицевого черепа, зігрівають таочищують повітря;

B. полегшують вагу лицевого черепа;

C. є резонаторами голосу, підтримують температурний режим, формують лицевий скелет;

D. *є резонаторами голосу, відіграють амортизаційну роль, полегшують вагу лицевого черепа;

E.  все перераховане;

Вкважіть стінки, що розрізняють в лобній пазусі?

A. передню стінку;

B. передню, внутрішню і нижню стінки;

C. передню, верхню, внутрішню і нижню стінки;

D. передню, задню і внутрішню стінки;

E. *передню, задню, внутрішню і нижню стінки;

Вкажіть середній об’єм лобної пазухи у людини?

A. *5 мл;

B. 10-13мл;

C. 2-3 мл;

D. 1 мл;

E. 0-3 мл;

Вкажіть середній об’єм верхньощелепної пазухи в дорослої людини?

A. 10-13мл;

B. 5 мл;

C. *8-10 мл ;

D. 2-3 мл;

E. 15-20 мл;

Хто переважно хворіє на несправжній круп?

A. діти 1 – 3 років;

B. діти 3 – 5 років;

C. *діти 6 – 7 років;

D. люди середнього віку;

E. люди старечого віку.

883. Причини злоякісного ларинготрахеобронхіту у дітей:

A. віруси; бактерії;

B. суперінфекція; пневмокок;

C. стафілокок, стрептокок;

D. *віруси, суперінфекція;

E. віруси.

884. Причини злоякісного ларинготрахеобронхіту у дорослих:

A. у дорослих не буває:

B. суперінфекція;

C. стафілокок, стрептокок;

D. *інтубація, грип;

E. віруси.

885. Лікування справжнього крупу (дифтерії гортані):

A. введення протидифтерійної сироватки;

B. введення протидифтерійної сироватки, антибіотики;

C. введення протидифтерійної сироватки, антибіотики; вітамінотерапія;

D. введення протидифтерійної сироватки, інтубація; конікотомія;

E. *введення протидифтерійної сироватки, антибіотики; вітамінотерапія; інтубація або трахеотомія.

Источник: https://studopedia.net/1_51701_z-chim-ne-mezhuie-verhnoshchelepna-pazuha.html

Лечение24
Добавить комментарий